ГЛИБОКО СУМУЄМО

Останній день вересня, сонячний, теплий і передсвятковий, приніс сумну звістку, яка озвалася глибоким щемом і болем у серцях багатьох викладачів і випускників нашого навчального закладу.

30 вересня 2021 року закінчився земний шлях Віктора Андрійовича Прокопця - випускника 1959р., директора будівельного технікуму транспортного будівництва (1979 – 1988 рр.).

Пішов із життя Учитель, наставник, професіонал, для якого технікум був і першим коханням, і лебединою піснею, і сенсом життя… Людина широкої душі й унікальної пам’яті, він пам’ятав усіх своїх студентів, називав роки їх навчання в технікумі, розповідав про їхні досягнення, пам’ятав дати народження своїх колег і ніколи не забував привітати їх…

Перебуваючи на заслуженому відпочинку, Віктор Андрійович і його дружина Галина Григорівна переїхали до доньки у м. Херсон, але намагалися не втрачати зв’язків із рідним навчальним закладом. На початку вересня ми ще спілкувалися з Віктором Андрійовичем телефоном, він, як завжди, жваво цікавився сьогоденням рідної alma mater, і намагався тримати «руку на пульсі»… Говорили і про успішний набір до закладу, і про плани на майбутнє, і про погоду в Херсоні, і про смачні херсонські кавуни… Важко уявити, що у день професійного свята – Дня працівника освіти – ми вже не почуємо притаманних Віктору Андрійовичу жартів, його мудрих порад і його традиційної «лірики»…

Віктор Андрійович Прокопець народився 5 травня 1941 р. у м. Конотоп. Згадував, що мрія вступити до престижного тоді навчального закладу зародилася в нього ще в дитинстві: «Перші мої спогади про технікум пов’язані з дитячими роками, коли ще хлоп’ям разом зі своїми друзями, затамувавши подих, спостерігав, як на першотравневих демонстраціях урочисто йшла містом колона технікуму. Під супровід духового оркестру, з прапором навчального закладу, який супроводжували викладачі-фронтовики, у військовій формі, з погонами, нагородами – це вражало! І вже тоді, мабуть, з’явилася мрія – стати студентом технікуму». Після закінчення школи, склавши п’ять вступних іспитів і пройшовши конкурсний відбір, він став студентом Конотопського будівельного технікуму транспортного будівництва, де протягом 1955–1959 рр. навчався на факультеті будівництва й експлуатації колійного господарства залізничного транспорту. Тут він отримав спеціальність «технік-колійник».

Віктор Андрійович завжди з приємністю говорив про яскраві студентські роки, із величезною повагою та шаною згадував своїх чудових викладачів: «Мені поталанило: тут працювали справжні фахівці, колектив викладачів-однодумців».

Після закінчення технікуму Прокопець В.А. був направлений до Мурманська, де до вересня 1961 р. працював на посадах колійного робітника, будівельного майстра та техніка-геодезиста. Згодом була служба в армії (1961–1964). Повернувшись до Конотопа, 1965 р. Віктор Андрійович пішов працювати до рідного навчального закладу, спочатку кіномеханіком. Свій же педагогічний шлях Прокопець В.А. розпочав із посади інструктора виробничих майстерень Конотопського будівельного технікуму транспортного будівництва (1965–1971). Протягом 1971–1976 рр. викладав такі предмети, як «будівельні машини та обладнання», «основи автоматизації», спецдисципліни. 1973 р. він закінчив Сумський філіал Харківського політехнічного інституту, де навчався на факультеті технології машинобудування, металорізальні верстати та інструменти. Отримав спеціальність «інженер-механік». У 1976–1979 рр. Прокопець В.А обіймав посаду завідувача відділення спеціальності «будівництво та експлуатація автомобільних доріг» Конотопського будівельного технікуму транспортного будівництва.

Віктор Андрійович, за спогадами колег, належав до категорії керівників, який формувався і зростав на кращих традиціях рідного навчального закладу. Незаперечним авторитетом для нього на все життя став директор технікуму Срочко М.П., який в перспективі готував молодого спеціаліста до керівної посади. Віктор Андрійович виявився гідним учнем свого попередника. Згодом, уже очоливши Конотопський будівельний технікум транспортного будівництва (1979–1988), він звертався за порадою саме до Миколи Прокоповича, який для нього на все життя залишився взірцем мудрого, вимогливого керівника, глибоко порядної людини.

Завжди дисциплінований, ініціативний, працьовитий відповідальний, вимогливий до себе та інших, Прокопець В.А. відрізнявся своєю інтелігентністю, вмінням безконфліктно вирішувати проблемні питання. Він цінував кожного педагога як особистість, допомагав молодим спеціалістам у їхньому професійному становленні, а своїм вихованцям прищеплював любов до професії, навчав людяності.

Свій колектив Віктор Андрійович любив, пишався та жив ним: «Я вдячний долі за те, що моя педагогічна діяльність пройшла в стінах рідного технікуму, вдячний колегам-викладачам, з якими працював, вдячний нашим випускникам, бо саме вони і є найголовнішим багатством навчального закладу». Колеги і студенти поважали і цінували Віктора Андрійовича за професіоналізм, мудрість, за доброту та інтелігентність духу.

Говорять, що письменник живе у своїх книжках, скульптор – у створених ним скульптурах, а вчитель – у думках і справах своїх учнів… Світла пам’ять про Віктора Андрійовича буде жити у серцях його колег, друзів і вдячних учнів.

Висловлюємо співчуття рідним та близьким. Світла пам’ять тобі, дорога нам Людино!